ПЕДАГОГІЧНИЙ ДОСВІД

Особистістю людина не народжується, а стає.

                                                              Народжується індивід, але при      у сій своїй

біологічній визначеності він є породження

соціального світу і формується в соціальному

середовищі. Саме соціальне є головним змістом

розвитку дитини, яка тільки в суспільстві, в

громадянських зв’язках привласнює і реалізує

соціальну суть людини.

О. Ф. Малишевський

1. Актуальність проблеми

Останнім часом суспільство вимагає від школи виконання соціальної функції, а саме: введення дитини за допомогою навчання у розгалуджену структуру соціальних ролей.  Особистість розвивається через активні суспільні дії. Свідомо перетворюючи і оточуюче середовище, і себе в процесі цілеспрямованої діяльності. Тому навчально – виховне середовище має стати джерелом соціального розвитку учнів. Відомо, що соціальна активність не є вродженою якістю особистості. Вона формується у процесі життя.

       ХХІ століття кидає виклик усьому, що нас оточує. Стрімко міняється техніка і технології, і щоб не відчути себе викинутими за борт сучасного життя, треба постійно вчитися. «Навчання» стає категорією, яка супроводжує людину протягом усього її життя. Вчителі шукають нові підходи до навчання, адже сучасність потребує нового випускника, який має не лише глибокі теоретичні знання, а здатність самостійно їх застосовувати в нестандартних, постійно змінюваних життєвих ситуаціях. Сьогодні соціуму необхідні учні готові змінюватися і пристосовуватися до нових потреб життя, оперувати і керувати інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення. Це – соціально компетентна особистість.

Людина від свого народження до смерті проходить великий і складний шлях свого життя, де вона зустрічається і взаємодіє з різними людьми і групами людей, потрапляє під вплив різних середовищ. Тому, що дане питання у сучасному суспільстві є досить актуальне і цікаве для дослідження як саме і яким чином конкретне середовище чи колектив людей впливають на формування особистості людини, її рис характеру, типу темпераменту, манер поведінки, чи залежить поведінка людини від того середовища, в якому вона перебуває.

Також актуальність цієї проблеми полягає в тому, що необхідно кожному знати як правильно створити всі необхідні умови  навчання для забезпечення успішної соціалізації особистості і інтеграції її у суспільство, а також, що неприпустимим є допущення будь – якої помилки при організації цього складного і безперервного процесу, бо це може спричинити виникнення у особистості певних відхилень у характері чи поведінці і таким чином людині буде важко адаптуватися у будь-яке соціальне середовище або й, взагалі, не зможе включитися  у суспільне життя. Дослідженням різних аспектів соціалізації займалися вчені : А. С. Белічева , М. А. Варій , є. Б. Весна , Е дюркгейм , І. С . Кон та інші

Кожна людина на протязі свого життя за допомогою самостійних спостережень, співставно – порівняльного аналізу, встановлення причинно – наслідкових зв’язків, навіювання та виховання оточуючого середовища набуває певний досвід. Досвід, як безпосередній, так і опосередкований, є показником засвоєння соціальних знань. Безпосередній досвід передбачає активну участь індивіда в соціальній дії, результатом якої є оволодіння новими знаннями, навичками, вміннями, здобутими емпіричним шляхом; винесення певних висновків та засвоєння нових поведінкових стратегій шляхом научіння. Опосередкований досвід набувається дистанційно, в ході спостереження, аналізу та засвоєння уроків з тих ситуацій, в яких індивід не був безпосереднім учасником, тобто отримання досвіду шляхом навчання. Засвоєний урок з розв'язання чужих проблем може слугувати керівництвом до дії у вирішенні власних проблем. Саме досвід сприяє накопиченню різних технік поведінки, варіантів діяльності й дає людині можливість вибору оптимальної стратегії поведінки для даної ситуації, обрання того чи іншого способу виконання діяльності, що робить людину соціально компетентною.

Необхідними якостями соціальної компетентності є активність та психологічна гнучкість. Активність особистості - ініціативний вплив на оточуюче середовище, на інших людей, на себе. Активність залежить від мотивів поведінки особистості, її ціннісних орієнтацій, характеру та темпераменту. В залежності від атитюдів особистості активність має різну спрямованість: від просоціальної до асоціальної.

Гнучкість особистості обумовлена мінливістю соціальної дійсності. Гнучкою вважаємо творчу особистість здатну адекватно реагувати на зміни, адаптуватися до нових типів стосунків, готову до участі в інноваційних процесах, до самореалізації в будь-яких проблемних ситуаціях. Якщо творчий потенціал особистості - гарантія її індивідуальності, неповторності, нестандартності, то гнучкість це здатність бути постійно мінливим у мінливому світі, вміння адекватно висловлювати власну індивідуальність.

Гнучкість має проявлятися у мисленні та поведінці: креативне застосування в нових ситуаціях засвоєних раніше форм поведінки, знань, вмінь та засобів діяльності; бачення існуючої проблеми з різних рольових позицій; виділення нової функції відомого об'єкту, комбінування раніше відомих засобів у нові. Велике значення мають інтелектуальна лабільність, проявляється в якості поведінки здатність включатися у зовсім нові взаємозв'язки та вкладати у них відомий зміст, використання можливості вибору при розв'язанні проблем у професійному й буденному житті, вміння швидко змінювати прийоми дій у відповідності з новими умовами. Гнучкість - це той набір якостей, що проявляється в якості поведінки і допомагає особистості успішно пристосовуватися, змінюватися, коли в цьому є необхідність, не звертаючи увагу на ризик та невдачі, вміння змінювати план намічених дій.

Такий механізм розвитку соціальної компетентності обумовлений її змістом. Зміст соціальної компетентності розкриємо через вихідну основу терміну "компетентність" - означає «знати», «вміти», «досягати», «відповідати»:

    «знати»  -   володіння   знаннями,   необхідними   для   здійснення соціальних технологій ; наявність цінностей , які скеровують використання знань та вмінь;

    «вміти» здатність особистості реалізовувати знання, вільно та свідомо самовизначатися як у внутрішньому духовному досвіді, так і у зовнішній соціальній дійсності;

    «досягати» - здатність здійснювати поставлені цілі в рамках закону, моралі, культури;

    «відповідати» - адекватність діяльності та поведінки особистості до вимог, які висувають до неї держава, соціум, родина, фах тощо.  Така відповідальність   проявляється   у   вмінні   особистості   здійснювати   свої обов'язки,    права,    повноваження    на    відповідному    соціальному    та культурному рівнях .

Соціально компетентна особистість володіє певними знаннями та цінностями, необхідними для існування в соціумі; вміннями, що забезпечують відповідність дій та поведінки певним умовам; якостями, що сприяють досягненню цілей. Ознакою успішності процесу соціалізації особистості учня є готовність взаємодіяти з соціумом.

Я виділяю три шляхи формування цієї ознаки:

    перший шлях, коли дорослі самі формують ті чи інші життєві компетентності дитини у практиці особистісних взаємовідносин;

    другий – набуття життєвого досвіду відбувається в стосунках з ровесниками;

    третій – одночасно і в стосунках з дорослими, і в стосунках з однолітками.

Соціальна компетентність є багатогранною характеристикою особистості, яка своєю багатокомпонентністю охоплює всю множину та глибину функціонування особистості в соціумі. Оскільки особистість - істота суто соціальна, то формат соціальної компетентності охоплює як соціальні мотиви, знання, навички, необхідні для успішної взаємодії із оточуючим соціальним середовищем, так і самопочуття та самоприйняття особистістю самої себе в постійно мінливому соціумі. Багатогранність соціальної компетентності проявляється в інтелектуальній, особистісній, комунікативній, інформаційній, моральній сферах. Таким чином, наукову категорію «соціальна компетентність» я трактую як придбану здатність особистості гнучко орієнтуватися в постійно мінливих соціальних умовах та ефективно та ефективно взаємодіяти з соціальним середовищем.

Тому переді мною логічно постало питання про забезпечення такого типу організації навчально – виховного процесу, що орієнтується на створення готовності особистості до невизначеного майбутнього за рахунок розвитку здібностей до творчості, до різноманітних форм мислення, а також до здатності, до співпраці з іншими людьми.

2. Мета досвіду: розвивати   індивідуальні    творчі    особливості учнів,   вчити    мислити    і    користуватися    різними джерелами   інформації,  самоудосконалювати    особистість  учня,  рух   вперед   через  перешкоди,  суперечності, формування   активної   життєвої   позиції    та   зміцнення здоров’я    дітей

Звідси випливає проблемна тема над якою я працюю четвертий рік:

«Формування соціально компетентної особистості засобами інноваційних технологій навчання та виховання ».
 

3.Технологія досвіду

Застосування технологій для формування у дітей інтересу до знань та вмінню вчитися.

  Аби успішно досягти поставленої мети завжди керуюсь такими правилами:

    1 правило: Довго сам учись, якщо хочеш навчати інших.

   2  правило: Уміє вчити той, хто вчить цікаво.

   3 правило: У кожної дитини є сонце, тільки дайте йому можливість  засвітитися.

Реалізуючи проблемну тему, поєдную три  речі. Навчання має бути: захоплюючим, наповненим і швидким. А ще воно має охоплювати релаксацію, дієвість, стимули, емоції і задоволення. В роботі найчастіше керуюся методичними прийомами американських педагогів Гордона Драйдена і Джаннет Вос, відомі книгою «Революція в навчанні», яка за короткий час стала світовим бестселером. В її методиках немає нічого абсолютно нового, а новизна - в інтеграції добре знайомих елементів педагогічних методик і прийомів, що в цілому формують цікавий, ефективний підхід.

Пріоритет у своїй роботі вчителя віддаю прийомам опосередкованого педагогічного впливу через відмову від традиційних методів і перехід на діалогічні методи спілкування, спільний пошук істини, розвиток через створення ситуацій, що навчають та виховують різноманітну творчу діяльність.

Тому інтегрую такі інноваційні технології:

   технологія особистих відносин (індивідуальний підхід, гуманно – особистісна технологія);

   технологія саморозвитку;

   технологія на основі ефективності організації та управління процесом навчання (перспективно– випереджаюче навчання);

   проектна технологія;

   елементи проблемного навчання (технологія на основі активізації та інтенсифікації діяльності);

   інтерактивне навчання;

   диференційоване навчання;

   ігрові технології (Й. Гензер) – ігрове моделювання явищ, « проживання » ситуації;

   використання ІКТ.

Ці технології, окрім навчальної функції, дають можливість сформувати повноцінну особистість, здатну приймати рішення, розв`язувати конфлікти

Така інтеграція активізує мислення, мотивує навчання, заохочує самовираження учнів. Навчальний процес має таку модель, де учитель і учень є суб’єктами навчання і перебувають в єдиному змістовному просторі. Спільно занурюються у проблемне завдання, яке потрібно розв’язати. Спільно підбирати методи та засоби реалізації розв’язку завдання.

Суть такого підходу до навчання  полягає в наступному:

    активна взаємодія, співпраця всіх учасників навчально - виховного процесу;

    доброзичлива і взаємна підтримка що розвиває дослідницько - пізнавальну діяльність учня;

    учитель не подає готові знання, а спонукає учнів до самостійного пошуку;

    завдання педагога -  створити нові способи діяльності на уроці для учнівської ініціативи.

 Переваги даної моделі навчання:

v пробудження інтересу в учнів до навчання;

v сприяння ефективному засвоєнню навчального матеріалу;

v стимулювання активності учнів в навчальному процесі;

v розширення пізнавальних можливостей школярів;

v створення умов для самореалізації особистості;

v формування в учнів власної думки, оціночних суджень, життєвих навичок.

З’ясувавши особливості використання інноваційних технологій в початковій школі, я розпочала активно впроваджувати в практику своєї роботи. Адже саме інтеграція інноваційних технологій створює комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою необхідність, зможе розкрити свої здібності й продемонструвати знання, відчути впевненість в собі. Учні початкових класів добре навчаються лише за умови, коли їм цікаво, коли вони переживають хоча б невеликий успіх. Тож, із перших днів роботи в школі, я намагаюся створити ситуацію успіху, підбадьорити учня, що зазнав невдачі, похвалити навіть за незначний крок уперед.  

Методичні прийоми, які мотивують:

¬ дивуй;

¬ фантастична добавка;

¬ відстрочена загадка;

¬ асоціація;

¬ показуха;

¬ картинна галерея;

¬ мозкова атака.

Початок уроку – це перш за все перевірка домашнього завдання і налаштування на отримання нових знань. Пропоную перевіряти домашнє завдання відповідально, але в несерйозній формі. Всі діти люблять грати, й ігрові моменти можна провести і в першому і в десятому класах. Для них це буде гра, а для нас - методичні прийоми, серйозні прийоми, які ми назвемо несерйозно.

Методичні прийоми для перевірки домашнього завдання

1)     Інтелектуальна розминка.

2)      « Вірю – не вірю » [c. 21].

3)     Бліц -  опитування по ланцюжку.

4)     Взнай мене.

5)     Диктант для « шпигуна ».

6)     Сніжна грудка.

7)     Світлофор.

8)     Пінг – понг.

Для розвитку мислення школярів застосовую на уроках проблемні завдання. Наявні в них суперечності викликають дискусію, спонукають до роздумів, пошуків і певних висновків. Такі вправи не тільки розвивають мислення учнів, а й підсилюють упевненість, віру в свої сили і здібності.

Процес творчості безперервний, у ньому – сенс життя вчителя. Якість уроку- одне з головних завдань учителя. Мета кожного уроку – не механічне формування знань, умінь, навичок учнів, а процес розвитку глибокої зацікавленості до предмета, процес творчості.

Як не намагаєшся, як чудово і артистично не розповідаєш нову тему, а в пам’яті учня залишається лише 20% від почутого. Я впевнена, що тут найефективніші ті методичні прийоми, які спонукають до самоосвітньої діяльності. Ніхто не відміняв та ніхто не зменшує переваг розповіді або лекції, іноді це просто необхідно, але вони також повинні супроводжуватись активними діями учня. Якщо розглянути сприйняття різних з методів навчання, то зробимо висновок, що найбільший об'єм знань, умінь та навичок учні отримують через власну пізнавальну діяльність.  Учні по - різному сприймають, обробляють, відтворюють, класифікують та застосовують знання. Одні відчувають глибоко, а інші осмислюють. Чутливі отримують інформацію через органи чуття, а ті, хто осмислюють, підходять до всього логічним шляхом. Одні спочатку вивчають ситуацію, а потім самі пробують з’ясувати суть проблеми, а інші відразу, довго не замислюючись, починають щось робити, бо хочуть відразу випробувати на собі, засвоїти нові знання. Кожен спосіб сприйняття знань та інформації має свої переваги та недоліки. Тому навчання має бути пристосоване до індивідуальних потреб різних учнів.

Від уроків де в центрі уваги знаходиться вчитель, слід переходити до уроків, де учні самі доходять висновків з допомогою вчителя. З цієї точки зору пропоную варіанти застосування методичних прийомів при вивченні нового матеріалу.

        Разом з учнями ми пізнавальну модель теми уроку, що вивчається. На уроці видати її всім учням. Модель дозволить кожному учню отримати цілісне уявлення про тему, яка буде вивчатися. Методика роботи в цьому випадку припускає штрихування різними кольорами тих елементів моделі, які з погляду учня йому зрозумілі, засвоєні. Наперед ми обговорили, якими кольорами будемо користуватися. Така модель є каркасом, стрижнем уроку.

Червоний – все зрозуміло.

Оранжевий – майже все зрозуміло.

Жовтий – «50х50».

Зелений – «дещо зрозуміло».

Синій – нічого не зрозуміло.

Вивчення нової теми

1)     Модель майбутніх знань

2)     Асоціативні схеми

3)     Театр  « Мім » [c. 18]

4)     Моделі, що ожили

5)     Пізнайко

   Практично в усіх типах уроку присутній такий елемент, як узагальнення і систематизація знань. Методичні прийоми, що застосовуються на цьому етапі дуже багато, але головне, щоб вони відповідали вашому темпераменту, рівню підготовки, враховували вікові особливості класу з яким працюєте.

На цьому етапі ефективні такі методичні прийоми

1)     Портрет

2)     Крокодил

3)     Фантастичні тварини

4)     Машина часу

5)     Репортери

6)     Малюнковий диктант [ c. 13 ]

Особливу увагу приділяю рефлексії наприкінці свого уроку. Цей етап уроку надає можливість повернутися до очікуваних результатів навчання та перевірити, чи досягнуті вони. При підведенні підсумків:

    використовую відкриті запитання: як? чому? що?;

    прошу висловити власну думку;

    наполягаю на описовості а не оціночності;

    прошу говорити про зроблене, а не про те, що могло бути зроблене;

    розбираємось із причинами (чому? як? хто?), шукаємо альтернативні теорії (Чи є інша можливість?), підбираємо інші приклади (Де ще відбувалось щось подібне?).

Подача домашнього завдання може бути нестандартною. Привнесення в цей процес якоїсь загадки або таємниці не тільки підвищить інтерес до нього, але й перетворить обов’язковий «нудний» елемент освіти на гру. Важливо розробляти якнайбільше дотепних, захоплюючих за формою й за змістом, творчих, проблемних, пошукових завдань:

1)     Творче завдання

2)     Знайди завдання

3)     Безпрограшна лотерея

4)     Кубик

5)     Вибери сам

Якщо домашнє завдання зробити диференційованим, то процес навчання  в цілому стане більш ефективним.

4.Заключна частина

Працюючи над даною науково-методичною проблемою, я постійно здійснювала моніторинг рівня сформованості в моїх учнів ключових компетентностей. Для цього використовувала такі методи, як:

   педагогічне спостереження;

   соціологічне опитування (бесіда, інтерв’ю, анкетування);

   тестування;

   створення педагогічних ситуацій;

   індивідуального і групового самооцінювання;

   вивчення продуктів творчої діяльності учнів тощо.

В результаті цих дій було з’ясовано, наприклад, що, у моїх учнів покращилось вміння організовувати своє робоче місце, орієнтуватися у часі та берегти його, планувати свої дії, доводити роботу до кінця.

Інтегруючи інноваційні технології для формування в учнів ключових компетентностей досягла таких результатів: учні на уроках швидше сприймають новий матеріал, кожне завдання виконують із задоволенням. Вони стали доброзичливішими, уважнішими один до одного, допомагають одне одному у навчанні, проявляють почуття радості за успіхи інших. Працюючи в пошуку найбільш результативних методів роботи, я дійшла висновку, що процес формування вмінь і навичок стає набагато результативнішим, якщо організувати навчання у співробітництві, яке ґрунтується на спільній діяльності і взаєморозумінні вчителя і учнів. Саме таке навчання, з інтегруванням інноваційних технологій, формує соціально компетентну особистість .

Більшість із моїх учнів мусить стати господарями власного життя – їм треба самостійно діяти, самостійно навчатися і самим себе мотивувати. Світ наших дітей буде цілковито іншим, ніж наш. Їхнє майбутнє залежить від того, на скільки швидко вони зуміють засвоїти нові поняття по – новому вибирати, вчитися і пристосовуватися впродовж життя. І цього всього я повинна їх навчити.